Українська Біблія. Переклад Івана Хоменка
в формате html

   «Святе Письмо Старого і Нового Завіту» перекладено католицьким священиком Іваном Хоменком і видано в Римі у видавництві Василіян 1957 року. Відрізняється красивою літературною мовою і наявністю таких книг Сирах, Макавеїв і інших, що їх протестанти вважають неканонічними.

   Святе Письмо Старого і Нового Завіту, Римська Біблія, Біблія перекладу Хоменка — український переклад Біблії, що наново перекладений з єврейської, арамейської і давньогрецької мов. Був здійснений українським греко-католицьким священиком Іваном Хоменком і вперше виданий у 1963 р. у видавництві Отців Василіян у Римі, Італія. Характерний легкістю мови, відсутністю посилань на паралельні місця і передмовою до кожної книги Біблії. Вміщує також т. зв. второканонічні книги (наприклад Макавей, Сирах). Поширюється Римо-Католицькою та Греко-Католицькою Церквою. На сьогодні друкується також видавництвом Українського Біблійного Товариства і є у вільному продажу.

     Текст

    Новий переклад здійсне­но за науково устійненими Масоретськими текстами шостого видання Р. Кіттеля. Книги грецького ори­гіналу перекладено за олександрійсь­ким текстом Сімдесятьох у виданні А Ральфса. Переклад Н. 3. ви­конано за критичним текстом А. Мер-ка, ТІ, у шостому виданні Пап­ського Біблійного Інституту. Текст зі­ставлено з найновішими здобутками філології та текстуальної критики.

     Переклад

     Перша редакція пе­рекладу (до 1957 р. під патронатом ВПреосв. Кир Івана Бучка) — плід майже 12-річної праці о. Івана Хоменка, доброго знавця єврейської, грецької, латинської та новітніх мов: французької, англійської, німецької, італійської тощо, які були допоміж­ними у використанні багатої біблійної літератури. При перекладі консульту­вали й інші знавці Біблії та україн­ської мови.
Комісія
     Первотекст перекла­ду, належно переписаний і прокон­трольований, було віддано на пере­вірку спеціальній Комісії, складеній з ченців Василіянського Чину. За окремими фахами, Комісія віддала багато часу та труду, щоб остаточно устійнити текст, прокоментувати його, речево й технічно оформити та типографічно виконати. Заголовки, підза­головки, вступні статті до книг, примітки, різні показники повнотою лежали на обов'язках Комісії. Це все мало б полегшити орієнтацію у книзі і зробити її читання приступним і ко­рисним.

      Мовна редакція

     По тому, як Комісія устійнила текст, на обов'яз­ки мовного редактора лягло чіткіше розподілити синоніми, подекуди уви­разнити межі ритмізованої та неритмізованої мови, звести все до прийня­тих норм і уодностайнити правопис. За винятком Одкровення, літературне опрацювання якого належить проф. Василеві Барці, всю цю мовно-літера­турну працю проробив ред. Ігор Костецький. Багатство лексики у первотексті І. Хоменка дуже полегшувало його працю, і з чисто художнього бо­ку редактор опрацював самостійно лише дві книги: Сираха та Євангелію Йоана. Багато прислужився мовній культурі видання постійною добро­зичливою консультацією покійний проф. Михайло Орест-Зеров.

      Правопис

    У нашому перекла­ді прийнято нівеляційний характер літери «г» у всіх іменнях (крім римсько-латинських, де, згідно з ака­демічним правописом 1929 р., оригі­нальне «ґ» віддано цією, пізніше ви­лученою з ужитку на рідних землях, літерою). «Ґ» збережено в суто укра­їнських або українізованих словах, де звук існує у вимові (ґандж, ґирлиґа, ґзимс тощо). Старослов. «фита» (гр. «тета») передано як «т» (Рута, Естера), за винятком Вифлеєму, де «ф» стало в нас свійським. У написанні ймень як правило витримано тверде єврей­ське «л», проте зроблено виняток для звичних у нас Ізраїль, Єзавель, Кармель тощо. Деколи той самий оригі­нальний звук передається по-різному: Едом, але Єлеазар, Бетел, але Ваал, 1 т. д. — з тих самих мотивів звичности або незвичности ймення в нашій традиції. Назви народів пишуться ма­лою літерою, крім тих випадків, коли йдеться про однину, і назва стає чимсь наче прізвисько: Аморій, Хеттит то­що. Де-не-де допущено рівнобіжні форми: ханаанії -— ханааняни, аморії — аморійці і т. д. Прикметникові наз­ви країн пишуться великою літерою (Єгипетська земля), але означення їх­ніх володарів дорівняно до ролі зви­чайних прикметників (єгипетський цар). З-за наявности імень, закорінених у нашій вимові, що суперечать вимові оригінальній, не; можна було ані транскрибувати їх оригінально, ані, навпаки, достосувати до україні­зованої вимови колосальну решту ймень, які в нас традиції не мають.

     Технічне оформлення

   Римське видання намагається знайти золоту середину щодо величини між Біблією кишеньковою та настільною сімейною книгою. Цим середнім фор­матом, як здається, можна задоволь­нити вимоги і родинні, і індивідуаль­ні. Величина книги диктувала і добір шрифту. Ілюстраційний матеріал по­дано у нашій Біблії переважно для естетичного оформлення, а не для прямого ілюстрування змісту.